Зазвичай хочеться кудись далеко. Так щоб пальми, буддиські храми, інші мови, щось, чого у буденному житті ти не бачиш або до чого не звик. Люди, які все життя живуть з видом на Піраміди, не бачать того, що бачить турист, який бачив їх до цього тільки в підручнику. І от подумала, як би змінилось моє сприйняття України, якби я приїхала подорожувати здалеку. З такою думкою живу вже десь два роки. І це дуже-дуже допомагає мені бачити прекрасні, унікальні речі навколо кожного дня.
Отож, сьогодні чарівна Полтавщина!
Експонат в музеї гончарства
Якщо їхати в Сорочинці чи в Миргород, що на Полтащині, то обов’язково треба завернути у Опішне. І хоч в музеї стверджують, що всі дороги ведуть в Опішне, але там все таки треба поблукати.
На вході до музею
Але в нагороду вам буде величезний музей гончарства з різноманітними скульптурами, майстер – класами і крутими пейзажами. Загалом настрій там навіть якийсь карпатський, бо Опішне – це найвища точка Полтавської області.
Вид, що відкривається за музею гончарства
А тепер про музей, він просто велизезний і розділений на дві частини. Перша – традиційна, яка розташована в будівлі. Там можна досхочу розглядати тарілки, розписи, глечики та інші мистецькі вироби із глини.
Всередині музею гончарства
А друга частина на вулиці…і тут вже глечиками не обійшлись. Там є скульптури невідомих звірів і відомих звірів.
Абстракція і концептуальні скульптури.
Є навіть скульптура смерті!
А ще в Опішному є декілька садиб гончарів, які можна відвідати і накупити купу різних гарних речей.
Садиба гончара
Садиба гончара
Або можна просто випити кави із чудовим краєвидом.
Романтичне місце
Тож в Опішному є все для цікавого і насиченого вихідного: гарний краєвид, цікаві екскурсії та майстер-класи. Досліджуйте Україну, бо вона того варта!
А що як надзвичайні світи поряд, просто ми не помічаємо їх? Що, якщо, ми занадто заклопотані і зайняті для того, щоб відкритись красі, бачити її і насолоджуватись нею. Для мене натхненням слугують мультики Хаяо Міядзакі. Ви помічали наскільки магічно зображена у нього природа, небо, стежки і ліси? Все це поряд. Отож, на часі розкажу про магічні місця Сум і околиць.
Могриця
Пейзаж з пагорба
Могриця – воістину прекрасне місце, в його силі мало кому доводиться сумніватись. Це водночас: дно океану, скіфське городище, мистецький форпост перед Росією, кордон якої звідси вже видно.
Крейдяний кар’єр
Щороку, в середині літа в Могриці проводять Ленд-Арт симпозіум. Сюди приїжджають митці з усієї України і не тільки, та створюють об’єкти сучасного мистецтва.
Атмосфера тут просто неймовірна, крім того, чудово приїжджати сюди просто відпочивати, купатись і зустрічати світанки.
Доїхати сюди можна менше, ніж за годину, маршруткою із Сум за 30 грн. Кожна поїздка в Могрицю незабутня, тут багато місця для роздумів, медитації, любові та свободи.
Зелений Гай
Дорога від Зеленого Гаю
Якщо в Могрицю треба добиратись заміською маршруткою, то в Зелений Гай можна дістатись за 5 грн. і пів годинки ніжками від зупинки по мальовничому маршруту. Або велосипедом (машиною, самокатом, мотоциклом, конем).
Прямуємо в Зелений Гай
В Зеленому Гаю на вас чекає чудовий Псел, чисте повітря і ліс.
І так, топ-справ, які необхідно зробити в Зеленому Гаю:
Прогулятись по нічному полю під зірками
Перестати звертати увагу на комарів
Випити вина або чаю з травами
Переночувати в наметі
Поплавати в річці зранку
Випити кави
Ще раз поплавати
Ще в Зеленому Гаю проводять численні змагання, зльоти, концерти і інші туристичні тусовки.
Закинуті будівлі Сум
Якщо хочеться тиші і спокою, але їхати за місто немає часу, прогуляйтесь закинутими будівлями. Вони, звісно, багатьох лякають. Але часто саме там можна віднайти гармонію і спокій.
Панорама Сум
Перший об’єкт прямісінько в центрі міста Суми, навпроти Іллінської церкви. Будівля моторошна, але дах прекрасний, бо немає жодних стін. Тут чудово на заході сонця (хоча не раджу йти тим, хто боїться висоти).
Далі відправляємось в Парк Кожедуба, там другий цікавий об’єкт – недобудована льодова арена. Зараз її в народі називають Хіросімою. Тут збираються музиканти, малюють графіті, а на одній із стін є маршрут для скелелазіння.
А наступне місце – дуже романтичне. Закинутий аеропорт у полі.
Аеропорт перетворили на стріт-арт майданчик, перебувачи тут, втрачаєш зв’язок з реальністю.
Дуже легко насолоджуватись тим, що вже визнано в суспільстві і світі, як гарне. Дуже легко мріяти про далекі країни і виправдовувати своє нещастя місцем, де живеш. Найважче побачити красу і магію у тому, що оточує, озирнутись, відчути момент.
Відправляйтесь у мандрівки щодня: своїм районом і містом, там чекають неймовірні відкриття.
А вже зовсім скоро чекайте пост із мандрівки моїм районом та із мандрівки на роботу. Всім любові.
Зараз за вікном вже справжня весна і зовсім не лінь виходити на вулицю, бо цілими днями світить сонечко. Я ж не витримавши дуже довгої зими, вирішала шукати, де вона сховалась. І так, завдяки Cергій Альпініст потрапила у казкову пустелю та не менш чудову піщану косу.
Олешківська пустеля
Щоб дістатись до пустелі треба сісти в автобус із Херсону до Олешок, ще декілька кілометрів пройти пішки і Ви у другому за розмірами піщаному масиві в Європі (так каже Вікіпедія).
Похід пустелею
Нам пощастило із погодою, бо пісок був підмерзлий, тому ноги не загрузали у піску, крім того було не жарко. Думаю, влітку прогулянка пустелею буде не настільки приємна.
Ще один краєвид Я, якщо чесно, не думала побачити справжню пустелю. Чогось мені здавалось, що це лише перебільшення, але коли проходиш не один кілометр і навколо лише тиша і пісок, таки віриш, що ти в пустелі. В українській пустелі.
Нашa пустельна dream team
Загалом, пустелею можна йти цілий день. А в літній час, мабуть, можна ще й каву на піску варити. Далі за маршрутом, ми мали дістатись Кінбурської коси.
Шукали такі краєвиди
До коси треба їхати від м. Гола пристань, до с. Геройське…а там або ніжками, або винаймати позашляховик. Звичайною машиною, туди скоріше за все, не доїдеш.
Вхід на півострів
Кінбурською коса називається, бо раніше там була розташована турецька фортеця Кінбурн, побудована ще в XV ст., яка згодом була зруйнована російськими військами.
В пошуках правильного шляху
А с. Геройське, від якого починається шлях на косу, мало назву Прогноївськ і було запорозьким козацьким містечком, де козаки видобували сіль. А з 1790 по 1792 було слободою Кінбурської паланки чорноморського козацького війська.
Кінбурська коса в середині весни
Крім того, там народився Матвій Капуста, власник солепромислів із давнього козацького роду, якого у 1920 році було заарештовано, катовано й вивезено в невідомому напрямку. Це все можна дізнатись з Вікіпедії, у самому ж Геройському і на косі, можна знайти лише численні пам’ятники Суворову.
А ще на косі багато мушель
Півострів дуже цікавий, бо з однієї сторони – лиман, а з іншої – море. Можна влаштувати одну ночівлю біля лиману, а іншу біля моря.
Ночівля біля лиману
В теплий період, на косі можна багато-багато гуляти і купатись. Ми ж в кінці березня, скупались лише раз. Зате зробити цілу купу веселих фото 🙂
Зелене фото
Червоне фото
Синє фото, яке нагадує, що варто носити сміття з собою 🙂
І куди ж без романтичного фото?
Цей маршрут мене просто підкорив, бо у весняний період він майже безлюдний, ландшафти і картинка перед очима постійно змінюється: пустеля, ліси, болота, лиман, море.
Красі немає меж
Хочеться повернутисьв ці місця не один раз, бо саме такі місця роблять щасливими та вільними.
Вечір хорошого дня
P.S. А ще ходіть в походи з чудовими людьми 🙂
Крім того, читайте інші цікаві статті про подорожі, а ще підписуйтесь на Vombatravel
От не дуже люблю я новорічні свята, бо в них якось забагато клопоту, мало роботи, все ніби засинає і поринає у безкінечні олів’є, шуби і вчорашнє шампанське. Тому вирішила відправитись в поїздку: Львів-Одеса. Я зовсім перестала орієнтуватись у відстанях, бо для мене останні роки все було близько: і Карпати під боком, і Одеса ніч потягом. І тільки коли я лежала на полиці купе, зрозуміла, що Львів – це для мене тепер далеко, а Одеса ще далі.
Карта маршруту
Але все ж, хто планує такий тур із Сум, то тепер є чудо-потяг: Лисичанськ-Ужгород, який майже телепортує вас у львівську реальність: о 16:30 із Сум і о восьмій ранку ви вже ганяєте голубів на старому вокзалі (250 грн. – купе, а за 200 – плацкарт).
Львівський затишок
Що ж, повертатись у міста, в яких колись жив, справа не з легких. Місто ніби не змінилось, люди теж ті самі, а от ти вже інший. Це прийняти важко. Про Львів я писала багато, кожен пост різний і враження про місто теж різні.
Цього разу в моєму списку справ було лише: поїсти “оту” смачну пасту, випити вина в “тому” барі, фалафелі, кава, піца і так до безкінечності. Але Львів дійсно смачний: на різдвяних ярмарках пахне глінтвейном, всюди щось печеться і пахне. А крім того, що Львів смачний, там постійно жахлива погода. Цього року Львів новорічний був з дощем. І в більшості випадків він з дощем, тому заплануйте собі заклади (про більшість моїх улюблених я вже розказувала в попередніх постах).
Львів
Загалом на свята в місті забагато людей, високі ціни на оренду житла і транспорт (у новорічну ніч, навіть Uber коштував 150 і більше гривень за відстань, що зазвичай коштує 50).
Львівський Uber
Тому ідея відсвяткувати Новий Рік у Львові, якщо у Вас немає там друзів, досить дорога. Для мене ж тепер Львів – тепер чудова нагода для зустрічі з людьми, що в ньому живуть. Безмежно вдячна за таких людей 🙂
Магія львівських квартир
А сам Новий Рік дійсно може бути магічним у Львові, якщо видертись на оглядовий майданчик з вином і відпускати минулий рік з видом на місто. Не обмежуйте себе центром, не бійтесь звертати у провулки і дворики. Львів – він як загадка, яку кожного разу можна відгадати інакше.
Загадковий провулок
Після дощу і похмурості Львову була Одеса, де сяяло сонце і в один з днів було неймовірно тепло. І ще одне: зовсім несподівано для мене, Одеса виявилась більш різдвяною!
Доброго ранку, Одеса
Зі Львова в Одесу курсує декілька поїздів і навіть у святкові дні мені вдалось купити квиток, плацкарт коштує від 130 до 160 гривень, ніч в потязі і перед вами море.
На набережній
Про Одесу я вже писала пост, про те, що робити в місті, до початку купального сезону Одеса без моря.
Цього разу, мене якраз найбільше цікавило море. В зимову пору на пляжах багато чайок, мало людей і панує якась атмосфера простору і свободи.
Безлюдний пляж
Зустріч з морем
Що стосується самого міста, то воно стає дуже новорічним і прикрашеним. Атмосфера мені здалась більш святковою, ніж у Львові.
Вуличні столики не прибирають навіть зимою
Прикраси вулиць
Крім того, Одеса менш релігійна, ніж Львів, тому в період різдвяних свят люди відпочивають, гуляють, проходять концерти і вечірки. У Львові в цей час, всі переважно вдома.
Набережна
Прогулянки
Я часто буваю в Одесі, бо там в мене живуть родичі і друзі, я жила у Львові, тому цей тур, був туром обіймання друзів і рідних. Але поки писала цей пост, подумала, що якби я би просто так сама купила квитки і поїхала в таку подорож не буваючи ні разу, ні у Львові, ні в Одесі, то ця мандрівка була б захоплюючою! Зимовий Львів, зимове море. І Україна така чудова, з її плацкартом з Одеси до Конотопа, майже через всю країну за 130 гривень, і вони тепер чисті і теплі, і в них хочеться читати книги і пити чай. Мрійте і мандруйте, хоч часом це дуже важко, але воно того варте!
Отож, декілька місяців тому, я відкрила для себе нові Суми – місто в якому тривалий час не жила, я подивилась на місто після життя у Чернівцях, Львові і численних подорожей. І мені сподобалось, те що я побачила. Суми – це багато простору, багато природи, озер і річок, це чудові люди і ще багато всього цікавого. В фейсбуці я провела опитування, яке мене вразило, люди з різних регіонів, або зовсім нічого не знали про Суми або знали щось дуже поверхневе:
Сашко Горський, поет, журналіст : “Я десь місяць тому гуглив Суми, бо не міг навіть уявити це місто. З розповідей знайомих звідти знаю лише, що там є якась важлива церква в центрі міста чи щось таке. З фотографій в Гуглі виглядає, що місто потопає в парках і зелені, але дещо схоже більше на смт, ніж на обласний центр, якщо вже відверто про це говорити…”
Спасо – Преображенський собор
Володимир Гуцул, фотограф, громадський активіст: “Нічого не знаю, чув тільки про альтанку і все. Уявляю його рівним і дуже зеленим тихим містом без великої активності. Ніколи не гуглив, так як не цікавився”.
Станіслав Сорохманюк, екскурсовод: “Загальний стереотип – воли, галушки, україномовний простір на Північному Сході. Був проїздом, зрозуміти характер міста не було часу, україномовних не так багато”.
Я запропонувала всім охочим приїхати в Суми і зламати всі свої стереотипи про місто. Прогулянки були різноформатні і була навіть повноцінна екскурсія під дощем. Мені було надзвичайно приємно читати ваші пости і відгуки, завдяки цій ідеї я познайомилась з новими людьми і зробила все, що в моїх силах, аби показати Суми цікавими.
Станіслав Сорохманюк, екскурсовод, Чернівці :“Well, зазвичай я не пишу пости про жодні місця, які я відвідую, і за два тижні мандрівок, можу зробити всього декілька світлин, але не в випадку міста Суми. По дорозі до Сум в мене було враження що я їду в провінційне слобожанське містечко під російським кордоном, без претензій на вишуканість. Але завдяки Катя Вомбат я чудово провів час в цьому прекрасному місті (а також на території садового кооперативу Енергетик-2). Суми, як виявилось, — це місто з розвиненою інфраструктурою, безліччю івентів і шаленою кількіст’ю пам’ятників. А ще тут є річка Псел, де люди катаються на гідроскутерах.
Стас думає про майбуинє на одному із пам’ятників міста
Євген Коршунов, художник, Київ: “Ще літом бував в Сумах. Багато цікавого там. Наприклад: є гарній парк. В парку затаївся трогатєльний Богатир-губастік, а в історичному центрі, в одній з підворотень, можна зустріти Котиків-патріотів”.
Нічна прогулянка для художника
Влад Четирко, письменник, Черкаси:“Я не люблю подорожі. Як той гобіт, ладен сидіти вдома у вигідному крісельці біля компа, і витягнути з нього мене важко. Цього разу у ролі суворого Гендальфа була конференція #UP2IT у Сумах – місті неблизькому. Зазвичай, їдучи кудись по роботі, я 1) власне їду, 2)працюю, 3) сплю. Поєднувати туризм і роботу виходить кепсько. Так вийшло, що, декілька разів приїздивши до Сум, власне міста я майже й не бачив – аж дотепер. Обставини сталися так, що другий день #UP2IT відмінили, і до воркшопу в офісі у понеділок у мене був час погуляти містом. Дякую Alexander Rot-Serov за пропозицію та Dasha Kulomina за знайомство з Катею «Вомбат» Барило – журналісткою, мандрівницею, цікавою людиною і – так, я пам’ятаю! – не екскурсоводом. Адже це таки була не екскурсія, а кількагодинна прогулянка містом (18 768 кроків нарахував браслет, але хіба ця цифра щось скаже про пам’ятник цукру і Харитоненків, Сумську фортецю, будинок Дракули і три-парки-в-одному, сходи, що ведуть під воду, і те, чи горять ліхтарі на велодоріжці коло озера?) Прогулянка вийшла цікава і різнопланова, час сплив непомітно, і тепер я певен – #в_Сумах_не_сумно!”
Влад слухає історію про козацьку фортецю, фото: Юра Босий
На одну із прогулянок доєднались люди із Сум, виявилось, що людям, які живуть все життя в місті, теж цікаво дізнаватись щось нове про місця, якими вони ходять щодня.
Женя Яценко, учасниця креативної групи Artel Myth, сумчанка:” Суми це моє рідне місто, і я доволі багато знаю про його історію, але екскурсія сьогодні відкрила його зовсім з іншої сторони. Абсолютно неординарні факти, цікаві історії та дружня атмосфера зігрівали нас. Я вже неодноразово казала що люблю своє місто, і сьогодні знову повторюю, Суми- я тебе люблю!”
Прогулянка під дощем , фото: Юра Босий
Ілона Литвиненко, учасниця креативної групи Artel Myth, сумчанка: “Сьогодні був просто неймовірний день! Місця, які, здавалось би, ми знаємо, відкрилися для нас сьогодні по-новому. Чесно кажучи, мені часто екскурсії здавалися трошки нудними, але сьогодні я вкотре зрозуміла, що важлива не стільки сама екскурсія, скільки люди, з якими ти відвідуєш цю екскурсію і, звісно ж, екскурсовод”.
Дякую всім, хто написав відгуки і дякую тим, хто просто приїхав, але відгуки не написав. Мені було приємно з кожним із вас і сподіваюсь, вам не було зі мною сумно. Хто ще хоче в Суми на прогулянку пишіть СЮДИ.
Я вже більше як пів року збираюсь написати дуже інформативнпй пост про Львів з назвами місць і адресами, без ліричних відступів про те, що у Львові треба дихати випарами кави і спостерігти за котами на вузеньких вуличках. Про Львів в мене вже було декілька постів, перший 7 речей, які варто зробити у Львові я написала ще до того, я пожила у Львові, наступний Львів новорічний не несе жодного інформаційного навантаження, ще один Львів. Кава, вино, книги і подарунки. Здаю улюблені точки не зовсім туристичний, скоріше він буде корисний людям, які там живуть. І от, пишу зараз про частину моїх улюбленіих точок, які Ви можете відвідати, якщо приїхали до міста вперше.
Загадкові вулички
1. Ратуша
Найкраще прямо з потяга з кавою в руках припхатись раненько на Ратушу і з висоти пташиного польоту роздивитись місто. Це стане хорошим початком знайомства зі Львовом. Важливо підійматись в хорошу погоду, щоб не було затягнуте хмарами.
Вхідний квиток – коштує 15 гривень, піднятись можна з 9:00 до 21:00 години, в зимовий період до 18:00.
Ще важлива інформація, ліворуч від головного входу (зі сторони фонтану Нептуна) є інфоцентр для туристів, там можна взяти безкоштовну карту центру міста і роздруківку подій на тиждень чи вихідні.
Графік роботи: з 9:00 до 20:00 (в зимовий період графік варто уточнити).
Зимова РатушаЗимовий вид на місто
2. Церкви та собори
Цей пункт пропускати не варто, бо церкви і собори у Львові – це не просто архітектура, а ще й невід’ємна частина культури і життя міста. Крім того, що більшість жителів в неділю ходить до церкви, можна потрапити на альтернативні заходи. В перший місяць життя у Львові я потрапила на концерт електронної музики у Домініканський собор. Це було просто неймовірне відчуття.
Концерт в Домініканському соборі
Обов’язкові для відвідування на мою думку:
1) Вірменська церква (вул. Вірменська 7-13) з дуже цікавими розписами на стінах;
2) Домініканський собор (пл. Музейна, 1);
3) Неоготичний Костел святих Ольги та Єлизавети (по дорозі від вокзалу до центру, пл. Кропивницького, 1), до слова, на нього можна піднятись, про це я писала тут: 7 речей, які варто зробити у Львові
Домініканський соборКостел святих Ольги і Єлизавети
А загалом, у Львові просто неймовірна кількість церков і храмів і всі вони варті уваги :
1) Храм святого Андрія (костел і монастир бернандинів) (пл. Соборна 3А)
2) Гарнізонний храм святих апостолів Петра і Павла (вул. Театральна, 11)
3) Латинський кафедральний собор (пл. Кафедральна, 1)
4) Собор святого Юра (пл. Святого Юра, 5)
5) Успенська церква (вул. Підвальна, 9)
Успенська церква в перший день зими
3. Шевченківський Гай
На це місце можна витратити пів дня, а то і цілий день. Це музей народної архітектури і побуту під відкритим небом, в якому зібрані хати, церкви, побутовий крам різних регіонів Україні і різних епох. Місце, в якому розташований музей, теж дуже наздвичайне: пагорби, вузенькі стежки. Якось я цілий день вешталась музеєм і всеодно не пройшла його весь. Часто на території музею проводять фестивалі і ярмарки, тому перевіряйте оголошення перед тим, як відвідати Львів.
Графік роботи з 9:00 до 18:00, варто знати, що у вівторок і середу садиби зачинені, тому йти варто у інші дні. Вартість квитка 30 гривень. Адреса: Чернеча Гора, 1.
Весна в ГаюКолоритна працівниця музеюАвтентична дерев’яна церква
4. Музеї
Музеї, їх десятки. За шість місяців життя у Львові я намагалась обійти хоча б якусь частинку, тут жив Франко, Грушевський, тут є музеї чого завгодно, просто зайдіть СЮДИ і виберіть, що вам до душі. Я виділю три місця, які мені найбільше були до душі.
1) Кав’ярня – музей фототехніки “Фіксаж”
Я, як людина, яка своє життя без фотоапарата не уявляє, просто обжнюю це місце. Тут сотні фотоапаратів і чудова кава. От просто ідеальне місце для мандрівників одинаків і романтичних пар. Дуже рекомендую. А ще тут дуже часто показуть фільми, тому якщо ви приїхали до Львова, а там, як завжди дощ, у вас промокли ноги і змерзли як пси, то йдіть дивитись фільм і пити каву у компанії сотень раритетних фотоапаратів.
Адреса: вул. Князя Романа, 9
Графік роботи: з 10:00 до 22:00
2) Музей історії релігій
Знову ж таки, моє особисте зацікавлення релігіями світу. Музей цікавий, багато цікавих експозицій. Плюс музей знаходиться в церкві, раніше тут був музей атеїзму. Ще тут часто проводять концерти класичної музики, бо є орган. А ще можна піти на дуже круту екскурсію в підземелля, тому раджу це місце.
Адреса: пл. Музейна,1
Графік роботи з 10:00 до 18:00
3) Музей Іоана Пінзеля
Це, мабуть, найзагадковіший для мене музей. Колись, я супроводжувала німкеню, яка їхала в Україну спеціально для того, аби подивитись на роботи Пінзеля. Вона розказувала, що якось в Парижі побачила декілька його робіть і протягом довгих років мріяла потрапити в Україну. Мене це вразило, довгий час музей був на реконструкції і мені не вдавалось в нього потрапити. Потрапила одного зимого дня, коли всередині була тільки тиша, я і неймовірні скульптури із дерева. Музей теж знаходиться в церкві, тому емоції від скульптур дуже сильні.
Адреса: пл. Митна, 2
Графік роботи: середа – субота з 11:00 до 18:00, неділя – вівторок з 12:00 до 18:00, вихідний: понеділок.
Скульптура ПінзеляСтеля музею
5. Незвичні місця таємниць та легенд
І трохи містики додасть похід у місця з дивною, казковою атмосферою.
1) Будинок вчених
Тут було і казино і Рада вчених і ще купа всього, все це вам розкажуть там. Головне, що є в цьому місці: неймовірна енергетика дерева, чудовий інтер’єр і відчуття казки, магії, містики.
Адреса: вул. Листопадового чину, 6 (акуальну наразі ціну квитка і графік роботи не вдалось знайти)
2) “Дім легенд”
Кав’ярня, харчевня, паб, оглядовий майданчик чи магазин сувенірів, кожен обирає для себе сам. Але в цьому домі точно-точно є щось магічне. Підніміться на дах. Там треба закинути монетку в капелюх сажотруса, щоб вам пощастило і було щастя. Ми з другом проводили купу часу у зимові вечори, аби докинути монетку. І наші старання були винагороджені щасливими моментами.
Адреса: вул. Староєврейська, 48
Графік роботи з 10:00 до 2:00
На дахуПанорама з даху
Львів має багато містичних закутків, вуличок і провулків. Буду розказувати про це місто ще і ще. Подорожуйте, любіть один одного і добра всім!
Колись я писала пост про Одеса без моря, а сьогодні напишу просто про море. Я не люблю море в сезон, бо море – це не пляж. Море – це навіть не сонце. Море – це те, що рятує тебе в часи душевного смутку. До моря хочеться їхати, для того аби мовчати і дихати солоним повітрям. Збирати каміння на пустих пляжах і слухати крики чайок. Ось воно моє море.
Море в кінці березня
Буває море зимою. Це взагалі щось неймовірне, як з казки про снігову королеву. Таким був мій перший день 2015 року.
Зимове мореІ сліди на снігу
А ще буває інше море, яке пасує в період великих життєвих змін. Море перед бурею.
Море в сезон дощів
Стаються, також неймовірні світанки на морі. Світанки, які важливо зустрічати наодинці.
Світанок
Бувають моря, до яких їдеш сховатись від нестерпної, холодної і темної зими.
Червоне море, Єгипет
Або втікаєш від людей, ставиш намет на березі Егейського моря і дивишся в далечінь.
Егейське море, Туреччина
І важливо, рано чи пізно, приїхати на океан. І вже назавжди загубитись в ньому і ніколи про нього не забувати.
Індійський океан, Індія
Не лякайтесь самотності, їдьте до моря. Слухайте його, говоріть з ним і воно підкаже вам правильний шлях.
І так, я вже трохи розказала про Прогулянку містом Умань і про те, що мене вразило, продовжу історію про це чудове місто. Отже, у списку моїх справ на 2017 рік був пункт про винну дегустацію у підвалі. Чого ж ця дегустація в Умані? Бо там роблять відмінне вино. Але все по порядку. Уманський національний університет садівництва має таку чудову кафедру технолоії зберігання і переробки плодів та овочів, в тому числі роблять шикарне плодове вино.
Корпус університету
Коли професор університету говорить тобі, що кожного дня можна пити по 150 мл вина, для того щоб організм наситився вітаміном С, не варто не вірити. Особливо мені сподобалась фраза про те, що ці 150 мл можна розділіти на три прийоми і пити зранку, в обід, і ввечері по 50 мл напою. Але пити варто тільки якісне вино, при виробниццтві яких не використовується етиловий спирт.
Дегустацію проводить Токар Анастасія Юхимівна – професор кафедри технолоії зберігання і переробки плодів та овочів Уманського національного університету садівництва
Ну а далі все як в тумані…смородинове вино, яблучне, суничне та ще 11 видів чудового вина, яке треба оцінити за декількома категоріями: прозорість, смак, аромат, загальна оцінка тощо. Це було дуже цікаво, смачно і п’яно. Після дегустації, я зрозуміла, що Умань – це місто, де тебе не просто чекають, а ще й наливають!
“Робоча” таблиця винної дегустації
А після винного підвалу, можна спуститись у царство Аїда. Таку прогулянку можна влаштувати у парку “Софіївка”. В Нижньому ставі Софіївки, дно якого вирубано в гранітній скелі є тунель, він ніби то утворений водами річок, які на думку греків текли в підземному царстві Аїда: Стікс (річка мертвих), Мнемосіна (річка пам’яті), Ахеронт (річка провідна в царство мертвих з царства живих), Кокіти (річка плачу), Літа (річка забуття), Флегетон (вогненна річка вбивць). На човні тебе везуть по темному і довгому шляху і лише час від часу видно світло.
“Провідник” в царство мертвих
Не знаю чи то я перечиталась грецької міфології в університеті, чи то 11 видів вина подіяли, але мене ця підземна прогулянка вразила. Екскурсовод читала вірші про те, як проходить час, про те, що нічого не вічне. Про те, що треба відпустити все і рухатись далі, це було незабутньо. Це не просто екскурсія, а медитація, переосмислення себе і життєвих цілей.
І молодість проходить, і зрілість…проходить все
Повернувшись із царства мертвих, можна прогулятись парком, про нього можна розказувати от просто дуже і дуже багато. Але я не буду цьго робити, бо ви обов’язково маєте відвідати цей парк і побачити все своїми очима. Дуже і дуже раджу гіда Галину Никитюк.
Цей парк є подарунком Софії Потоцькій на День Народження, гуляючи парком серед статуй, водоспадів, гротів і неймовірної краси природи відчуваєш з якою любов’ю все тут було зроблено що і досі радує людей. В парку хочеться валятись на траві і дивитись в небо, тому запланйте трохи більше часу там.
Парк просто неймовірної краси
А після такого насиченого дня, можна відправитись у ресторан – музей “Українське село”, він розташований на трасі в сторону Києва, в селі Сичівка. Власник розказав, що відкриття такого ресторану було його заповітною мрією і до його відкриття він подорожував селами України, щоб відтворити атмосферу української хати. І це в нього вдалось!
Ресторан – музей “Українське село”“Українське село” чекає на вас
Крім смачних традиційних страв, чудовим розташування ресторану. Біля нього розкинулось величезне поле, після мегалопісів і шуму міст – дихати чистим повітрям в полі і просто бігти по нього – неймовірне щастя!
Всім ражду їхати в Умань і відкривати нові горизонти. А ще трохи згодом розкажу вам про те, як ліпити глечики, як жили трипільці і чому музеї – це дуже круто. Першу частину про Умань можна прочитати ТУТ, крім того читайте про інші країни тут:
Хто чекає тебе в Умані, чи скоріше що? Про це місто я знала не багато, чула про Софіїївку, чула про хасидів. Яким є саме місто і його жителі, я не знала. Тепер буду всім радити їхати в це чудове місто, і у мене на це дуже багато причин.
Затишок міста
В Умані красиво, тихо, смачно, цікаво і місто ДИВУЄ, закохує в себе і не відпускає. Перше враження про місто склалось, коли у кав’ярні біля автовокзалу, я запитала як мені дістатись готелю і люди з черги так розпереживались, що я загублюсь і запропонували мені підвезти мене. Перехожі радо зустрічають туристів і підказують дорогу. До міста зручно добиратись з Вінниці і Києва (кожні декілька годин ходять автобуси і маршрутки, ціна на рівні 100 гривень). Отож, з чого почати знайомство з містом?
Архітектурні зміни центру міста
Почати знайомство з містом варто саме з його центру, з затишних і дуже тихих вуличок. Тут можна пити каву і дивитись на небо, після великих міст, одразу відчуваєш релакс, спокій і щастя. Варто піти на екскурсію, хоч я і не дуже люблю екскурсії, в Умані це того дуже і дуже варте! Бо коли з містом тебе знайомить людина, яка знає про нього все і трохи більше, то в місто не можливо не закохатись.
Чудесний екскурсовод Владислав Давидюк
На екскурсії можна дізнатись дуже багато цікавезного про Умань, місто відвідував Адольф Гітлер, Іван Карпенко – Карий відкрив тут театр, а тутешній коледж – це дипломна робота архітектора Владислава Городоцького. Про Умань, також писав Тарас Шевченко у поемі “Гайдамаки”. Загалом, місто – це дійсно відкриття. Воно ще не розкручене і тут мало туристів. Почуваєш себе першовідкривачем.
Дипломна робота ГородоцькогоА з балкону цього будинку виступав ГітлерПам’ятник очільникам Коліївщини
Крім того, в місті достатньо багато архітектурних пам’яток. В центрі міста є чудова картинна галерея, яка одночасно є діючим собором.
Вхід в храм – галерею
Поряд із старовинними будинками нагадують про недавнє минуле пам’ятники радянських часів і таблички вулиць, які активно переіменовують.
І от ти звикаєш до тихих вуличок, цікавих історій і не думаєш, що там за рогом тебе може щось сильно вразити. Абсолютно неочікувано ти потрапляєш в… Ізраїль.
Заклад з кошерною їжею
Ну от ніби звичайна радянська вуличка, але вивіски на івриті, ціни не українські та й на вулицях ходять хасиди. Це дуже дивно, цікаво, незвично. А все чому. Тут розташована могила засновника брацлавського хасидизму – Раббі Нахмана. Саме тому, круглий рік сюди їдуть паломники з усього світу. Вони вірять, що перебування на його могилі, допоможе їм очиститись від гріхів. Особисто я дуже люблю такі місця, бо люблю коли люди в щось дійсно свято вірять. На могилу можуть прийти всі, жінки і чоловіки в окремих залах. Атмосфера дуже специфічна, хтось плаче, хтось молиться. Я була дуже вражена.
Тут можна лишати записки, з проханнями та побажаннямиВ таких місцях час зупиняється
Крім того, тут є величезна синагога, магазини з релігійною атрибутикою і взагалі район дуже цікавий. Мабуть тим, що зовсім неочікувано потрапляєш в інший пласт культури, інше мовне середовище, іншу релігію.
ТаїнствоВ синагозіВулична торгівляКонтрасти
Повернувшись до центру міста, можна спуститись в підземелля Василіанського монастиря, де на вас буде чекати неймовірна енергетика підземелля, давні легенди і харизматичний екскурсовод. Це скоріше, навіть, не екскурсія, а маленьке театралізоване дійство одного актора. Дуже і дуже рекомендую!
Вхід в підземелля
Екскурсовод Володимир ШварсманКімнати підземелля
Таким цікавим і насиченим може бути один день в Умані, а трохи згодом я розкажу про те, як стати сомельє в Умані, чому кожного дня можна пити по 150мл вина, як визначають чи були хати трипільців двповерховими, чому уманський музей пробудив мою таємну любов до зброї і багато всього цікавого. Плануйте мандрівку в Умань – це буде незабутньо. І я все більше і більше переконуюсь в тому, що в Україні є ще безліч місць, які вражають, дивують і чекають на нас!
В Чернівцях я жила більше шести років. Це були насичені навчанням, людьми і роботою роки. Але пост про місто, в якому ти живеш, написати найважче, тому пишу його зараз, коли вже живу у Львові. За один раз не розкажеш про цікаві місця, тому час від часу буду описувати цікаві маршрути. Загалом, в туристичному плані, Чернівці мені здаються найцікавішим містом в Україні. Тут змішано багато культур, мов, традицій, тому досліджувати місто можна роками і не засумувати (перевірено). Отож, найбільше, я сумую за Університетом, хоч там вчилась і працювала. І це просто номер один у списку відвідування місць у місті (вул. Коцюбинського, 2). Дістатись туди дуже просто від Центральної площі по вулиці Університетській.
Весною розцвітають магноліїВечір
Раніше, в цій шикарній будівлі була Резиденція митрополитів Буковини і Далмації, а сьогодні тут вчаться студенти. Всю атмосферу місця передає історія про те, як моя мама шукала мій факультет і опинилась… в церкві, поряд з теологічним факультетом. А загалом, зараз на території Резиденції постійно є три складові: студенти, туристи та весілля (фотографуються, вінчаються). Багато писати не буду, Вам треба там побувати, а блукати і розглядати деталі можна теж роками і постійно знаходити щось нове. Обов’язково загляньте у парк за університетом і по можливості не видавайте в собі туриста, спробуйте пройти як студент, інакше доведеться ходити по території лише з екскурсією.
Вітраж в церквіШикарні а удиторії
Далі пройдемось до Театральної площі. На Театральній, як не дивно знаходить театр, цікаво, що абсолютно ідентичний театр є у німецькому місті Фюрт. Перед театром встановлений пам’ятник Ользі Кобилянській, яка прожила в місті все життя.
Ольга КобилянськаТеатр і собаки
Окремими пунктом можна виділити неперевершених чернівецьких собак, які створюють атмосферу міста. Вони дуже милі і дружелюбні.
Загалом, постать Ольги Кобилянської дуже важлива для Чернівців, в місті є навіть її музей, до якого рідко доходять туристи. Він знаходиться за адресою вулиця Димитрова, 5. Від вулиці Кобилянської – 5 хвилин ходу, але без допомоги карти, музей знайти складно. Біля музею є шикарний дворик і сам музей досить цікавий, але формат дуже радянський. Цей музей міг би бути набагато цікавішим. Але я всеодно раджу його відвідати.
Кімната письменниціГарний дворик всередині
Є ще один об’єкт, не надто пропіарений, але вартий уваги – неоготичний Костел Серця Ісуса. Наразі, його реставрують і там відбуваються концерти, поетичні вечори, перформанси. В радянські часи тут був архів, що дуже сильно пошкодило цю чудову будівлю.
І наостанок, розкажу про Аврору. Чого вона так називається, мені довідатись так і не вдалось. Цього місця немає в путівниках і знайти його важко. Одним словом, по два боки кар’єру відкривається чудовий вид місто. Дістатись туди можна стежкою від вулиці Української або від Узбецької. Коли буду знову в Чернівцях, то сфотографую маршрут. Там відкривається чудовий вид на місто і захід сонця.
Панорама центруЦерква з “ламаними” куполамиНайюлюбленіше місце для теплого вечора
Відправляйтесь в Чернівці, там затишно, цікаво і туристів там ще не так багато, як могло би бути. Там можна лишитись на самоті із собою, історією, поезію та архітектурою. Про Чернівці я можу писати багато, ще напишу Вам про німецьких поетів міста, турецьку площу та єврейське кладовище. А поки піду пити каву на своєму львіському балконі. Сумую за Чернівцями.
Про те, де в Чернівцях випити кави і почитати книги, читайте ТУТ
